середа, 14 листопад 2018, 22:04
Конфлікти

Депутат полонської райради отримав 900 тисяч гривень для покращення житлових умов

Депутат полонської райради отримав 900 тисяч гривень для покращення житлових умов

Віктору Горшешніку 55 років, він приватний підприємець і депутат Полонської районної ради. Саме йому, як учаснику бойових дій надали таку можливість. Більше того, він виявився єдиним, серед 134 інших учасників бойових дій на території інших держав, що проживають у Полонській ОТГ та єдиним з 268 мешканців громади, які потребували покращення житлових умов.

Взимку 2018-го Кабінет міністрів публікує інформацію про соціальні програми, які фінансуватимуться з бюджету. Серед них програма Міністерства соціальної політики для отримання житла людьми з інвалідністю І­ІІ групи, які брали участь в АТО, чи бодай свого часу у бойових діях на території інших держав. Щоб отримати кошти, органи місцевого самоврядування мали сформувати список людей, які потребують покращення житлових умов саме з цих двох категорій і зазначити про необхідність надання їм такої субвенції. Крім того, провести калькуляцію і надати інформацію яка сума для цього знадобиться.

Влітку цього ж року гроші розподіляють за областями. З 200 мільйонів загальної допомоги Хмельницька область отримає в поточному році 3 мільйони 575 тисяч 818 грн. На сьогодні область вже отримала 2 мільйони 363 тисячі гривень. Сума була розподілена між трьома районами області.

Саме Полонському району Департамент соціального захисту обласної адміністрації згідно заяви райдержадміністрації погоджує на виконання цієї програми найбільшу суму — 900 тисяч гривень. Всі кошти передаються одному жителю Полонської ОТГ депутату Полонської районної ради Горшешніку Віктору Володимировичу.

В інформаційному листі №955 від 02.04.2018р., поданому головою міської Полонської ОТГ Ф. Скримським до Полонської райдержадміністрації, жодна сім’я загиблого в АТО чи учасник антитерористичної операції, що повернувся інвалідом І-ІІ групи, з місцевих не потребує покращення житлових умов. Сам же пан Горшешнік є учасником бойових дій в Афганістані і є інвалідом ІІ групи. Він єдиний, хто претендує на допомогу.

В цьому ж листі йдеться про те, що Віктор Володимирович, згідно Житлового кодексу УРСР, потребує 82, 52 м кв площі. Причому вартість одного квадратного метра такої житлової площі в громаді оцінили у 10 тисяч 739 грн. Тож пропонується компенсувати пану Горшешніку вартість житла коштами у розмірі 886 тисяч 182 гривні і 82 копійки. Також пропонується надати і 19 тисяч 723 гривні і 65 копійок для оформлення права власності на нове житло. Разом 905 тисяч 905 гривень і 93 копійки.

То хто ж він – пан Горшешнік?

1 мільйон 300 тисяч гривень – саме такий дохід від підприємницької діяльності отримав Віктор Горшешнік минулого року. Ще разом з дружиною отримали 75 000 гривень пенсії.

З 1993 року Віктор Горшешнік зареєстрований як фізична особа підприємець. Основна діяльність – виготовлення виробів з бетону. Два роки тому він співпрацював з виконавчим комітетом Полонської ОТГ. На замовлення відділу освіти, молоді та спорту він постачав тротуарну плитку на суму 60 тисяч 900 гривень. У відкритій системі проведення і моніторингу державних закупівель ProZorro вказано, що пан Горшешнік був єдиним учасником цього тендеру на поставку досить популярної плитки «Старе місто». Загалом, згідно даних аналітичної платформи YouControl, тільки за 2016 рік підприємець засвоїв майже 120 тис державних грошей через замовлення Полонської та Баранівської міських рад.

Син Віктора Горшешніка — Дмитро, до 2016 року працював оперуповноваженим у Державній фіскальній службі у Хмельницькому.

Згідно декларації, він вспів заробити на цій посаді 59 715 гривень, але гроші витратив, підготувавши собі «під ялинку» новорічний подарунок: 31 грудня придбав легковий автомобіль RENAULT TRAFIC 2004 року вартістю 45 000 гривень. Хоча спеціалізований сайт «Авто ріа» з продажу авто за запитом такої автівки 2004 року видає зовсім інші цифри – в середньому 150 тисяч гривень. Судячи з того, що авто треба було ще відповідним чином оформити, жити весь рік родині доводилося б мабуть, лише на 10 320 гривень, що отримала дружина Дмитра Тетяна як соціальну допомогу при народженні дитини. Але знову ж допомогла держава, в особі Полонського районного центру зайнятості, – «підкинула» Дмитру 17 123 гривні соціальної допомоги, судячи з всього, по безробіттю.

Єдине житлове приміщення записане у декларації Віктора Володимировича Горшешніка — будинок матері площею 106,9 м². Скоріше за все, як виходить з декларацій, там же проживає і син. Але це ще не все, що відображено в декларації депутата.

Всього пан Горшешнік з сином Дмитром і дружиною Оксаною володіють земельними ділянками площею більше 24 000 м². Це 2,4 гектари, або два з половиною футбольних поля. До того ж родина має у власності 8 нежитлових приміщень загальною площею більше 1000 м², переважно у м. Полонне.

 Розподіл

134 учасника бойових дій на території інших держав, з яких 52 інваліди війни, нині проживають на території Полонської громади. Такі цифри називає Полонський військовий комісаріат.

А всього на квартирному обліку стоїть 268 людей. Серед них і Віктор Горшешнік 161-м у списку.

Головним розпорядником грошей є управління соціального захисту населення Полонного. Рішення про надання допомоги приймає комісія, до якої входять представники та представниці виконавчих органів міських рад з питань соціального захисту, економіки, квартирного обліку. Комісія перевіряє наявність документів про взяття на квартирний облік, про статус особи з інвалідністю і визначає грошову компенсацію. А також перевіряє, чи мають претенденти або їхні родини нерухоме майно у власності.

Інформація про дохід і власність Віктора Горшешніка є у відкритих джерелах і, скоріш за все, була врахована. В результаті комісія вирішує надати Віктору Горшешніку 905 тисяч 905, 93 гривень.

Згідно з документами, йому надають кошти для придбання житла площею 82 м&sup2, кожен вартістю 10 739 гривень. До цієї суми також додали витрати на оформлення права власності — 19 тисячі 200 гривень.

На сайті olx у розділі «Нерухомість», нам вдалося знайти декілька оголошень про продаж житла у Полонному. Ціна за квадратний метр житла на вторинному ринку виявилася вдвічі нижчою. Нерухомість за ціною вдвічі нижчою ми знайшли й на іншому сайті «Дом ріа». Тож за ці кошти можна було б надати допомогу щонайменше двом родинам, при умові, що вони потребують додаткової площі не менше, ніж у 82 м кв.

Цікаво, що днями, в ході реалізації іншої соціальної програми «Купівля житла для дітей без батьків» за майже такі ж кошти — 1 млн. 162,8 тис. грн. було придбано чотири домівки для 5 дітей-сиріт загальною площею 165 м кв. Тож на Ізяславщині за ці кошти змогли надати допомогу п’яти нужденним.

Щоб зрозуміти наскільки типовою є ситуація, коли фінансова допомога надається одній людині, ми надіслали інформаційний запит до Новоушицької районної ради, яка теж отримувала гроші за цією ж субвенцією. Нам повідомили, що вони теж надали допомогу лише одній людині. Проте, основна відмінність від ситуації в Полонській громаді — ця людина не є ані бізнесменом, ані депутатом.

Свої рішення виконавчий комітет Полонської громади пояснює просто: немає інших людей, яким потрібна така допомога. Ні серед воїнів АТО, ні серед їхніх родин, ні серед учасників інших бойових дій.

Згідно законодавства, однією з умов поліпшення житлових умов є прозорість у прийнятті рішень владою, публічність та інформування усіх, хто претендує на таку допомогу від держави та мешканців громади. Тож сподіваємось, що ці умови і справді були виконані на території Полонської ОТГ і допомогу отримала саме та людина, яка її конче потребувала.

Втім, останні кілька місяців Полонський район постійно знаходиться в центрі уваги ЗМІ та жителів всієї Хмельницької області. Пригадайте тільки про те, як:

Голову Полонської районної адміністрації Віктора Солодкого затримали на вимаганні хабара в 33 тисячі доларів.

На початку жовтня керівник групи аудиторів, які перевіряють використання коштів бюджету Полонської міської ОТГ, Віталій Форсюк був госпіталізований з алкогольним отруєнням під час виконання службових обов’язків.

Напередодні першого вересня злива залила школу та завдала збитки, які сягнули кругленької суми, через непорозуміння між керівництвом Полонської ОТГ та підрядником, який виконував ремонтні роботи у навчальному закладі.

 Анастасія Боброва

Матеріал створювався в рамках тренінгу з проведення журналістських розслідувань від громадської організації «Регіональне об’єднанання молоді».

Коментарі


  • Шось я не зрозумів. В Полонному 134 ветерани, які заробили пільгу потом і кров’ю. Виділяють одну квартиру на всіх. Квартиру віиділяють згідно чинного законодавства. Питання: кого зі 134 людей поінформувала влада про таку можливість? За яким «законодавством» влада обирала з 134 людей, що мають однакові заслуги перед батьківщиною, того хто має отримати пільгу?
    Чомусь автор статті не піднімає того питання, що пан Горшешнік і є та влада, яка роздає такі пільги? Чому всі громадяни мають право отримати 2 га землі від держави, а землю отримують переважно депутати і чиновники? Чому є можливість отримувати матеріальну допомогу від сільради, а отримують тільки працівники сільради і їхні родичі? Чому мають право отримати житло 134 ветерани, аотримуе ДЕПУТАТ?
    Пані Анастасія, а чому б Вам взагалі не надати інформацію про всіх цих депутатів: хто що з них має. Хай люди порівняють, що мають вони, а що  депутати і чиновники. і зроблять висновки

  • То хто ж вона пані Анастасія Боброва ? Донька Олександра Боброва - підприємця та так званого опозиціонера до місцевої влади, який рветься до цієї ж влади не гребуючи ніякими засобами. І робить ведмежу послугу дочці залучаючи її до написання політично замовних статей, мета яких очорнити діяльність місцевої влади зокрема міського голови. Що стосується Горшешніка, то згідно наведених документів гроші виділено відповідно до чинного законодавства, чому це не подобається Боброву, напевне бабло приємніше ділити по понятіях, а закони - вони ж не досконалі! І взагалі стаття пронизана думкою,що ветеран, який заробив не одну, а умовно дві гривні має автоматично втрачати пільги здобуті потом і кров'ю. Питання? Чи спрацює на цей раз формула - щоб прийти до влади досить розвести людей на патріотизм.

    • Саме тому, що закони не досконалі і получається, що в нашій державі є олігархи та бідні. І чомусь, найчастіше серед тих які мають рівні права, як ви говорите Олександр, збагачуються саме ті які можуть дати хабар або поділитися одержаним. Саме тому, що це не останні гроші які вони мають. А біднота не може собі це дозволити. І взагалі до чого тут патріотизм. Я взагалі вважаю, що це на совісті тих людей, які приймали рішення саме кому виділити ці кошти... Ну а що стосується журналістки, то дякуючи саме таким журналістам, хоч трохи люди знають правду. Напевно і матеріал виник тому, що вона знала ситуацію зсередини.

  • Сейчас заплачу,за 55 лет не нажил ни кола ни двора,имея свой бизнес не имеет жилплощади но имеет авто,что говорить о простых смертных, которые получают минималку или о тех которые уезжают за границу на заработки бросая свои семьи. Не верю что в городе Полонное только Горшешник так нуждается.

  • Я, звичайно не професійний журналіст, який на замовлення опозиційних до Скримського Ф.Ф. депутатів Полонськоі ОТГ, виконую поставлене завдання однобоко висвітлюючи ситуацію з моїм батьком, але не вступитися за його честь я не можу.
    Дійсно, вже більше 15 років мій тато, Горшешнік Віктор Володимирович, як ветеран війни в Афганістані, інвалід 2-і групи перебував на черзі на поліпшення житлових умов. На той час Віктор Володимирович, ще не був депутатом міськоі ради, і не міг отримувати, зі слів автора статті, мільйонні статки про які написано сьогодні.
    Багато хто знає тата як підприємця який займається виробництвом виробів з бетону, блоків, тротуарної плитки і т.д. і все ніби у нього гаразд має бути у фінансовому плані і чому ж саме йому виділили ці кошти?
    Я, навідміну від молодої журналістки, яка і уявлення не має хто такий мій тато хочу вам розповісти інше.
    Так, Горшешніку В.В. 55 років. Після закінчення середньої школи в селі Новоселиця з відки він і родом, як більшість молодих юнаків того часу, його призвали до лав радянської армії і ні він, ні його батьки уявлення не мали куди його призвуть служити. Батьки не переживали, адже за правилами того часу дітей, які є одними в сім`ї не могли відправити служити в «гарячі точки» якою тоді була Демократична Республіка Афганістан. Але не так склалося як гадалося. 1981 році тато, будучи 18-літнім юнаком в розквіті сил відправили на службу в одну із гарячіших точок Афганської війни в м.Кундуз, де він прослужив механіком-водієм БРДМ більше 2,5 років і за час служби отримав безліч нагород за виконання бойових завдань, і разом з тим контузііі, поранення і низку хронічних захворювань, які відгукуються до сьогодні. В наслідок набутих захворювань у 2003 році тато отримав інвалідність 2-і групи і тоді ж, як і всі особи, які мали таке право, став на чергу на квартиру.
    Після повернення додому з армії, тато вступив на навчання до Київського автодорожнього інституту, де успішно навчався, був старостою курса і закінчив його з червоним дипломом. Одружився, народився Я, а згодом і сестра.
    Після навчання тато повернувся у рідне село, де працював інженером у колгоспі. Згодом настала економічна криза, яку всі пам’ятають не по розмовам, і тато знову ризикуючи життям і здоров’ям як більшість на той час полончан став возити посуду фарфорового заводу до Росії. А вже згодом, на початку 2000-х організував вищевказане виробництво бетонних виробів.
    Для чого я вам це все розповідаю.....
    завдяки батькам, які виживали як могли у ті «буренмні часи», у мене було щасливе дитинство, але я пам’ятаю тільки те, що тата місяцями не було в дома бо він з посудою в Росії; пам’ятаю як він з останніх сил займався домашнім сільським господарством, щоб заплатити за моє з сестрою навчання в університеті; як ми разом з ним діставали з форм перші залиті квадратні метри тротуарної плитки і тішились що вони у нас получились. А найбільше мені згадується маленький пакунок з чорно-білими фотографіями, які тато під страхом в’язниці привіз з собою із Афганістану і те які на них, разом із татом молоді і красиві хлопці більшість з яких вже не має вживих. І ще бурі пятна крові на одній з фотографій.......
    Горшешнік В.В., як ніхто інший заслуговує на те що отримав від держави, адже раніше він своїй державі віддав найдорогоцінніше що у нас з вами є - це своє здоров`я.
    І питання навіть не в тому заслуговує чи ні, а у толму, що якби він не повернувся живим до своїх батьків, спився щоб забути те що бачив, не було і цих статтей.
    Всі ці розмови тільки тому, що він не здався, не зламався, не опустив руки, повернувся, став на ноги, все життя працює не покладаючи рук і йшов до своєї цілі не зважаючи ні на що.... і тільки через це він є тим ким він є зараз, і тільки через це ми читаємо ці заказні статейки, адже як би цю допомогу отримав хтось інший, не з прізвищем Горшешнік такого шуму не було б.
    Також, хочу добавити, що за результати своєї ветеранської діяльності, спонсорської і трудової, тато неодноразово отримував подяки та грамоти районного, обласного і навіть загальнодержавного рівня, серед яких подяка Верховної ради України. Але ж він, як дійсний патріот і солдат своєї країни, про це все скромно мовчить, не афішує, бо так не прийнято було на тій війні і не гідно чоловіку зараз.
    Відносно мене особисто……
    Так, після 6-ти років навчання у Національної академії внутрішніх справ, я, впродовж п’яти років проходив службу у Державній фіскальній службі України у Київській області. Працював сумлінно і відповідально, як мене того навчив батько. Звільнився за власним бажанням у 2016 році. Автомобіль Рено Трафік, який вказаний у декларації, фактично мені не належав, адже був куплений татом і він ним і користувався. У 2015 році вказаний автомобіль був проданий.
    І так, я, як і мільйону українців, після звільнення, отримував допомогу по безробіттю, не більше і не менше від того що мені було положенно.
    Моя дружина, як і всі матері України, отримала допомогу по народженню дитини.
    Інформація щодо десятків гектарів землі та тисячі квадратних метрів нежитлової нерухомості, яка нібито належить моїм батькам абсолютно не відповідає дійсності.
    28 березня 2018 року урядом Гройсмана була відновлення постанова уряду № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей», яка визначає умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, а також осіб з інвалідністю I-II групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних з перебуванням у таких державах.
    Тепер по суті постанови:
    1. Відповідно до вищевказаної постанови № 214 серед осіб які підпадають під її дію у Полонського районі, крім Горшешніка, ще є два ветерана, які планово отримують цю допомогу в порядку черги;
    2. Кошти виділялись відповідно до формули передбаченої цією ж постановою де вказаний типовий по державі розрахунок співвідношення кількості квадратних метрів на особу інваліда і дружини (чоловіка);
    3. Кошти виділялись по постанові, яка ніяк не відносяться до воїнів АТО чи до інших малозахищених верств населення.
    P.S. Авторці статті – Бобровій Анастасії, молодій дівчині, яка живе і працює в м.Києві, по доброму раджу не починати свою трудову діяльність журналіста із статей замовного характеру, в написанні яких використовується інформація виключно із відкритих джерел (декларації), а також із слів своїх близьких родичів.

Залишити коментар