четвер, 22 серпень 2019, 10:11
Новини

Пам'ять про героя з Хмельниччини, комбата 72-ки Андрія Жука, увічнили в камені неподалік Волновахи

Пам'ять про героя з Хмельниччини, комбата 72-ки Андрія Жука, увічнили в камені неподалік Волновахи

Під Богданівкою освятили пам'ятник мешканцю Хмельниччини комбату майору Андрію Жуку (позивний «Мауглі») та вшанували всіх полеглих бійців 72 омбр

На вшанування полеглих бійців 72 омбр та освячення пам'ятника майору Андрію Жуку «Мауглі» (народився і виріс у селі Кам’янка Городоцького району Хмельницької області) військовослужбовці приїхали здалеку: з Херсону, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу. Дехто прибув просто з фронту, з-під Мар'їнки і Пісків. Прибули також працівники Волноваського райвійськкомату, волонтери, представники місцевої влади. Віковічний степ завмер, дослухаючись до молитви колишнього батальйонного «батюшки» о.Василя, та спогадів побратимів Героя.

Старшина Ігор Шевченко, наш «військовий археолог», мрійливо позирає за другу посадку: десь там його рідна «Куба», зовсім поруч «Наглий», «Сокол», «Броня». В такий сонячний день, як сьогодні, степ проглядається наскрізь, аж до видноколу. Десь тут, за дальніми деревами, досліджене ним древнє поховання степової царівни, жінки-воїна, що її портрет зобразив гільзами від 5.45 наш художник Толік «Циган».

Я не знав Андрія за життя, але з того, яким злагодженим, дружнім і добре навченим був його батальйон, я зразу побачив, що мій попередник був неабиякою людиною, — зазначив підполковник Олександр Охріменко, який в 2016 році прийняв 3 батальон після загибелі «Мауглі» і воював з ним в 16-17 роках під Авдіївкою.

Олександр Петрович знає, що говорить: має бойовий досвід ще з 14-го під Ізвариним, потім Авдіївка, зараз начальником штабу іншої бригади під Пісками. Про те, як він організовував оборону Бутовки, «Зеніта» і «Царської охоти» — досі ходять легенди: батальон тоді значно просунувся вперед, добряче ворогу сала за шкуру залив!

Приїхав також командир батальону 24 омбр Юрій Капустяк: молодий офіцер разом з колишнім розвідником 72 омбр Володимиром Литвином прибув вшанувати пам'ять свого старшого товариша, який теж свого часу вчився у Львівській Академії Сухопутних військ і віддав життя за Україну саме в той рік, коли Юрій закінчував навчання. 

Полковник Шалімов, комісар Волноваського райвійськкомату, чиї підлеглі з власної ініціативи допомогли змурувати майданчик і власноруч встановили пам'ятник, розповів, що пам'ять полеглих бійців у Волновасі вшановується постійно, що багато військовослужбовців 72 бригади лишились у Волновасі, яка стала їм рідною. Близько 500 чоловіків і жінок з Волноваського району пішли служити в лави ЗСУ за ці роки, а дехто і віддав життя за волю свого народу і повернення загарбаних ворогом рідних міст і сіл.

Бійці підрозділу, що зараз стоїть тут, і які допомагали встановлювати пам'ятник, виділили на траурний мітинг салютну групу. З передових позицій бійців знімати не стали, дали стрільців зі взводу забезпечення: ті, хто на мінусах, були зайняті, забезпечували тишу на час проведення заходу. Минулого тижня вони гарно вгамували ворога, спаливши у нього автівку і нанісши втрати у живій силі. І от над диким степом тричі лунає військовий салют…

Після освячення пам'ятника і молитви учасники вшанувань перемістилися в найближчу до Богданівки Новогнатівську школу. Учні та вчителі вразили вміням відчувати суть подій, передати біль і трагедію війни. Не всі вміють це навіть у прифронтових школах, навіть не всім дорослим це дано.

Чесно скажу: ми плакали. Всі. І я, і дівчата-журналісти, і капелан о.Василь, і навіть військові — здорові мужики, що пройшли немало бойових дій, мали поранення і втрачали товаришів! Особливо, коли діти підняли руки і заспівали: «Нам потрібне синє небо… миру нам сьогодні треба!, — розповідає організатор встановлення пам'ятника і учасник вшанувань, старший офіцер прес-центру оперативного командування „Північ“ лейтенант Олена Мокренчук.

Дивний збіг: в цій школі зараз 28 учнів. Рівно стільки ж, скільки втратила в боях 72 бригада під Волновахою, за 2,5 роки бойових дій. Так, наче кожне дитя тут має особистого Янгола-Охоронця з числа наших полеглих Героїв… — додає вона.

Вчителі згадували, як військовослужбовці бригади допомагали школі в найтяжчі дні, як привозили дрова для опалення, продукти годувати дітей, як склили вибиті вибухами вікна, як разом святкували у відремонтованій школі… Називали імена кожного, хто допомагав, називали точні дати і кількість допомоги. Три роки минуло — а вони й досі пам'ятають кожного в обличчя.

Бійці 72 бригади були найрідніші для нас, такими і залишилися — зізнаються вчителі і діти і просять передати особливу подяку тодішньому командиру 1 роти Андрію Царенку.

Завершилися траурні заходи у Волновасі, в краєзнавчому музеї. Гості оглянули експозицію, присвячену 72 бригаді та іншим підрозділам; разом з колишнім командиром 72 омбр, а нині начальником штабу оперативного командування «Південь» генерал-майором Андрієм Соколовим пригадали визначні події 2014-2016 років під Волновахою. Мер Волновахи Іван Лубінець від імені всіх мешканців міста подякував 72 бригаді за захист і запропонував здійснити давню мрію ветеранів бригади: назвати одну з вулиць Волновахи іменем славної 72 омбр та іменем майора Андрія Жука (комбата «Мауглі»).

Передано в музей також і карту волонтерської групи «Солдатська пошта», яка висіла два роки у волонтерському центрі — а зараз, зі свіжими позначками колишніх бійців про пережиті пригоди, передана на довічне зберігання в експозиції, присвяченій бойовим діям 72 омбр.

«Ніхто не забутий» — гарні слова, якщо вони правдиві. 27 травня у Волновасі ми переконалися, що ті, кого ми захищали, справді пам'ятають нас поіменно, і мертвих, і живих. Бережуть пам'ять про Захисників і ревно передають її наступним поколінням — всім тим, хто народився тут вже під час цієї дуже довгої війни…» — зазначили військовослужбовці 72 омбр, учасники вшанувань #Богданівка #Новогнатівка #Волноваха #72омбр.

Віталій Кирилов.

Коментарі

Залишити коментар