Якщо зарплатня піднімається повільно – це в людей, а якщо ударними темпами – то чомусь тільки в чиновників. Якщо робочі місця та прибуток скорочуються – це в підприємців, а якщо в кризу з’являються новенькі і одразу прибуткові фірми – то це в чиновників.
Це Україна – країна можливостей. Але не всі чомусь можуть цими можливостями скористатися. Скоріше, навіть, тільки обрані. В усіх сенсах цього слова. Тож сьогодні ми поговоримо про обранців.
З початком реформи децентралізації на зміну районним радам приходять об’єднанні територіальні громади. Саме ці адміністративно-територіальні одиниці отримують як максимум повноважень, так і максимум відповідальності. Донедавна практично єдиною функцією, якою ще не була наділена ОТГ (на відміну від районної ради) – розпорядження землею за межами населених пунктів. А це, в першу чергу, нормативно-грошова оцінка землі. Так, та сама, від якої залежить, скільки люди в селі отримуватимуть за свій пай від аграрія. Адже, які б аграрій не призначав відсотки за землю – 3 чи 10, вони будуть розраховуватися з тієї ціни, в яку оцінить землю (затвердить оцінку) районна рада. Тепер і землю вже передають громадам.
Розуміючи, що практично всю роботу по життєдіяльності громади тягне на собі ОТГ, функціонування такої структури, як районна рада стає недоречним. Ще більш безглуздим виглядає і утримання такої структури, а це зарплатня, утримання приміщення, обслуговуючий персонал, витрати на поїздки тощо. Правда, закон про утворення районних рад і як вони мають функціонувати в країні є. А от як їх анулювати – поки що немає.
В Хмельницькій області, яка лідирує по кількості створення ОТГ, досі залишилося 4 райони, яких ще реформа децентралізації не торкнулась. Там про реформу і слухати не хочуть і жодного ОТГ не утворили. Серед таких районів – Віньковецький, Ізяславський, Старокостянтинівський та Теофіпольський. Згідно перспективного плану утворення спроможних громад, ці райони діляться навпіл. В кожному з районів має буде утворено по дві ОТГ. Одна – з адміністративним центром на базі райцентру, і друга, яка включає суто сільські території.
Тож наші журналісти вирішили дослідити, як чиновники готуються до закінчення ери районних рад і як скорочують видатки державних грошей – все ж таки, знаєте, в країні війна і економічна криза. До речі, Хмельниччина по розміру валового регіонального продукту ще не відновила рівень 2013 року. Такий рівень змогли здолати тільки 4 області: Вінницька, Житомирська, Волинська та Херсонська. Війна дорого коштувала економіці Хмельниччини, але чи не тільки війна виставляє подолянам рахунки з багатьма нулями?
Отож, в першу чергу, ми звернулися до декларацій очільників вищезгаданих рад – благо, тепер кожна людина, яка має доступ до інтернету, може ознайомитися не тільки зі статками наших чиновників і депутатів, але й порівняти статки «до» і статки «після». Декларації, які щойно подали обранці, відобразили доходи за 2017 рік.
Голова Тефіпольської районної ради Андрій Петринюк в середньому отримував місячну зарплатню 9 072 грн, та за рік отримав 108 873 грн. Його заступник Роман Непотас – 131 тисячу, або в середньому 10 934 грн на місяць.
Голова Ізяславської районної ради Сергій Шлегель в середньому отримував місячну зарплатню 13 725 грн, та за рік отримав 164 730 грн. Його заступник Михайло Борисюк – 177 тисячі, або в середньому 14 750 грн на місяць.
Голова Вінковецької районної ради Анатолій Ходюк в середньому отримував місячну зарплатню 21 892 грн, та за рік отримав 262 709 грн. Його заступник Віктор Ящук – 201 тисячу, або в середньому 16 798 грн на місяць.
Голова Старокостянтинівської районної ради Михайло Яснюк в середньому отримував місячну зарплатню 27 282 грн, та за рік отримав 327 389 грн. Його заступник Іван Овчар – 286 тисяч, або в середньому 23 906 грн на місяць.
Після ознайомлення з деклараціями, в нас вийшов такий собі рейтинг. Багато чи ні отримують зараз чиновники – питання філософське, адже прожитковий мінімум навряд чи є тим мінімумом, який дозволить людині не вмерти. А от порівняння доходів між так званими колегами, на нашу думку, доречне. Тож безперечним лідером рейтингу, як бачимо виявилася Старокостянтинівська районна рада. На чолі з головою Михайлом Яснюком та його заступником Іваном Овчаром.
Отже, виникає питання: чому та ж сама Старокостянтинівщина не поспішає реформуватися? І чому зарплатня очільників Старокостянтинівського району так стрімко (більш, ніж вдвічі, але трохи не дотягнули до «тричі») злетіла за один рік. Адже ще в 2016 році Іван Овчар отримав лише 120 556 грн (що становить 10 055 грн в місяць), а голова Михайло Яснюк лише 123 890 грн (що становить 10 324 грн. в місяць). Який прорив стався в економіці України та зокрема Старокостянтинівщини, що так злетіла зарплатня. І чи у всіх мешканців краю злетіла так зарплатня, які працюють в реальному секторі економіки?
Крім того, згідно декларації пан Яснюк має ще й два магазини місцеві, одну контору нафтобази, будівлю звіроферми, будівлю цеху по вичинці хутра, майновий комплекс, та навіть будівлю трансформаторної підстанції. Сім’я володіє 12 земельними ділянками.
Пан Овчар разом з сім’єю володіє 7 земельними ділянками, та має 218 495 грн на рахунку в банку. До цього ще й отримав за рік 57 858 грн пенсії (4 798 грн в місяць).
Чи багато підприємців і фермерів Старокостянтинівщини зможуть похвалитися такими здобутками?
Отож, варто замислитись, чи не тому в цих районах і досі не створюються ОТГ, адже при покращенні життя простих людей стрімко погіршиться життя вже вищезгаданих чиновників. А що ми побачимо в деклараціях за 2018 рік – боїмося навіть уявити.
Коментарі
... для чого людині район , коли є нафтобаза та звіроферма..?