З військовою агресію росіян гвардієць на псевдо Ахілес стикнувся ще на початку антитерористичної операції у 2014 році. Після звільнення з війська, поїхав на заробітки в іншу країну. Новину про початок великої війни дізнався від колег за кордоном, і вже за тиждень стояв біля воріт військової частини Національної гвардії України.
— О шостій ранку бригадир повідомив мені, що росіяни напали на Україну. Я відповів, що це сталося ще у 2014 році. А потім нам пояснили, що тепер це було справжнє вторгнення. І цього разу війна стала зовсім іншою – масштабнішою, технологічнішою, жорстокішою. Помінялася система війни. З'явилися дрони. Ми не знали, як вони працюють, і були побоювання, але їхали на фронт з упевненістю, що все зробимо правильно й виконаємо задачу, – розповідає нацгвардієць.
Кожен вихід на позиції міг стати для Ахіллеса останнім. Противник обстрілював позиції гвардійців з усіх видів озброєння. Але бійці тримались щосили. Одного разу група в якій був Ахіллес потрапила у напівоточення. Посадка, в якій гвардійці тримали позиції, нагадувала трикутник. Відхід назад був можливий або з боєм через позиції росіян, або через заміновані ділянки. Вночі ще вдавалося тримати позиції. Але вже зранку, близько 8-9 години, почалося пекло: стрілецький бій, мінометний обстріл, скиди з дронів.
— Нас п'ятеро. Нас почали штурмувати з двох боків. Трьох ми поранили, але їх ще п’ятеро залишалося. Вони пішли на штурм двома групами: одні зліва, а другі – правіше від входу. Ми у відповідь почали відстрілюватися прямо з бліндажа. Моя позиція була вищою, ніж в у моїх хлопців – видно було пів корпусу, якраз коли стріляв, тому ворожі кулі пошкодили мій автомат, – розповідає військовослужбовець.
Попри травму голови та сильний біль, Ахіллес з побратимами вийшов з оточення. І коли вже під’їжджали до безпечної точки, з'явилися справжні емоції – радість і усвідомлення того, що вижив.
— Чесно? Померти я боюся. Але розумію, що треба виконувати завдання. І якщо я вийшов звідти, я думаю, що Бог мене ще охороняє, – підсумовує нацгвардієць.
Коментарі