Гвардієць на псевдо Балу вирішив захищати Україну у 22-річному віці. Причиною його служби стала важка втрата — у 2022 році на фронті загинув його дядько. Цей момент став вирішальним.
— Важко було усвідомити втрату близької людини. Мене переповнювали відчуття помсти, але з юного віку я хотів побачити війну на власні очі. Коли нарешті потрапив на передову, зрозумів, що тут і до чого. Навіть у складних обставинах на війні є своя романтика. Хотілося пережити все самому, відчути, зрозуміти, що це таке, — розповідає нацгвардієць.
Перший бойовий вихід виявився дуже важким як морально, так і фізично. Під час заїзду на позиції бронеавтомобіль заплутався в ямі, тому групі, в якій був гвардієць, довелося евакуюватися під ворожим вогнем.
— До кінця першого виходу по нас працювали всім, чим тільки можна. Я навіть розгубився у звуках вибухів снарядів, а постійний гул дронів наводив жах, — згадує Балу.
Найважче для військових зараз — швидко відновлюватися після ротацій. Людей не вистачає, тому на позиції доводиться заходити частіше. Найемоційнішим став нещодавній бойовий вихід. Тоді на другий день перебування на нулі один з росіян добіг до самого бліндажа — довелося відкривати вогонь майже впритул.
— Тоді включився інстинкт самозбереження. Ми зрозуміли, що вони вже дуже близько, ми їх добре чули, тому працювати по них було не так важко, — розповідає гвардієць.
Доводилося битись на дистанціях від 5 до 50 метрів. Ворог постійно штурмував малими групами по двоє чи троє. Дрони працювали ефективно, але ближній бій був неминучим.
— Були дні, коли по нас скидали по десять боєприпасів. Один з таких скидів завалив вхід до бліндажа. Стеля скрипіла, усе сипалося. Ми не були впевнені, що зможемо вибратися, — згадує Балу.
Зі служби він виніс головний урок: ніколи не буває забагато знань, підготовки і витривалості. Іноді навіть пройти кілометр-півтора — це виклик, бо все несеш на собі: боєприпаси, амуніцію, їжу, воду.
— Фізична форма і моральна стійкість — ключові речі. Тим, хто тільки збирається на фронт, я б радив обов’язково працювати з психологами. Треба бути готовим до всього, — ділиться гвардієць.
Кожен виїзд — це хвилювання для рідних. Чоловіка підтримує його родина: батьки, бабусі, дідусі, двоюрідні брати й сестри. І наречена, яка чекає вдома.
— Я знаю, що мені є до кого повертатися. Це моя мотивація — вижити і зробити все, що можу, — говорить Балу.
А ще — віра. Він каже, що саме вона підтримує в найважчі моменти: «Скільки я був на позиціях — ще не зустрічав там атеїстів. Усі моляться. І ця надія, ця віра допомагають вистояти».
Коментарі