Колективний лист із Монастирка Ярмолинецького району сповнений тривоги за долю місцевого загальноосвітнього закладу І-ІІ ступенів. Ця школа оселилася в адміністративному приміщенні колишнього радгоспу «Перемога» в 2006 році, залишивши своє «господарство» в Іванківцях через незадовільні санітарні умови. Хоча вже років двадцять тому могла справити новосілля тут же, в Монастирку, у школі на 260 місць. Проте будівельні роботи на цьому об’єкті припинилися, коли він був готовим відсотків на сімдесят. Не законсервований об’єкт без огорожі й без охорони потроху руйнується – реформування сільського господарства поставило хрест на монастироцькому радгоспі, який ту школу будував. Тепер настала пора чергового реформування освіти, і судячи з листа, на основі рекомендацій відносно підвищення якості навчання можуть поставити хрест і на Монастироцькій школі.
«ДОПОМОЖІТЬ ЗБЕРЕГТИ ШКОЛУ!»
Найстрашніше, що можуть принести реформи – обкрадання. Ще наприкінці 1991 року доводилося вже писати про цю школу.
Тоді діти дошкільного віку з трьох сіл – Михалковець, Іванковець і Монастирка – відвідували у Монастирку дитсадок. Тим наче б привчалися до школи на території центрального села, будівництво якої розпочалося праворуч при в’їзді до Монастирка. У комплекс загальноосвітнього закладу запроектовано навчальний корпус, спортивний зал, басейн, стадіон, теплиці, майстерні. Це планувалося розмістити десь на трьох гектарах.
Директор радгоспу Павло Трембовецький розповідав, що за цінами, коли виготовлено проектно-кошторисну документацію (1990 рік), комплекс коштував два мільйони карбованців. За розцінками на початок будівництва (вересень 1991 року) уже три мільйони. Під час першого дзвінка в Іванковецькій іще школі на 1992-93 навчальний рік вчителям і учням обіцялося, що вже наступний за ним рік розпочнуть у новій школі.
Та ріка часу таке намиває… І замість очікуваної нової великої одинадцятикласної школи на околиці району, наче на задвірках люди хапаються за останню ознаку цивілізації – за школу.
Будівельні роботи школи на 260 місць в Монастирку припинилися, коли об’єкт був готовим відсотків на сімдесят.
У листі над двісті п’ятдесятьма підписами йдеться: «Ми, батьки учнів Монастироцької школи І-ІІ ступенів, учні, учителі, жителі сіл Іванківці, Монастирок, Михалківці Ярмолинецького району просимо допомогти зберегти нам школу, дати можливість учням радіти дитинству, зберегти своє здоров’я. Ми розуміємо, що навчальні заклади потрібно оптимізувати. Але ж не закривати школу, якщо в ній навчається 41 учень. Адже держава виділяє освітню субвенцію, якщо в ній не менше 35 учнів.
Село живе, поки у ньому є школа. Села у нас і так потихеньку занепадають. На території нашої сільської ради вже немає нічого, тільки школа і дитячий садочок. Якщо в нас заберуть і це – села не буде. А тут же навчаються діти з малозабезпечених сімей, з багатодітних родин, діти учасників АТО…»
Лист за збереження школи
Авторів листа стурбував робочий план закриття шкіл, ніби то складений департаментом освіти і науки обласної держадміністрації станом на 10 січня цього року. Батьки і вчителі з сіл монастироцької громади апелюють до того, що в «ліквідаційному» плані немає, наприклад, Косогірської школи з 31 учнем, Антоновецької з 44 дітьми (із дошкільнятами включно).
Лист покликав у дорогу до Монастироцької ЗОШ. Тут на чолі з Галиною Мельник працює педколектив із 12 вчителів, всі тутешні. Третина з них – випускники місцевої школи: філолог Леся Отстанова, фізик Юрій Гуменюк, мовник англійської Оксана Попіль, викладач зарубіжної літератури Валентина Щур. Як і в кожній такій школі, вчителям доводиться бути суміжниками.
Директор Монастироцької ЗОШ Мельник Галина Іванівна
Поспілкувавшись з вчителями, батьками учнів та й просто сільчанами розумієш на скільки ця проблема є болючою для громади. Багато сил витратили для того, щоб школа функціонувала.
«Наша школа найвіддаленіша від райцентру. А довозити дітей у найближчі, Михайлівську чи Баламутівську, то 15-20 кілометрів. Дороги ж – ви знаєте які, – каже директор Галина Іванівна. – Тим часом приміщення школи відремонтоване і утримується в належному стані при допомозі і за рахунок батьків наших учнів. Дітей із трьох сіл підвозить автобус, який також отримали в подарунок після купи листів з проханням про допомогу в придбанні транспортного засобу. І тільки десять років тому на лист відгукнулася Юлія Тимошенко і допомогла придбати автобус. Обслуговуємо його за свої кошти, не використовуючи жодної копійки з бюджету району. Окрім того, маємо перспективу навчати дітей із сусідніх Коржівців,-де школа вже «оптимізована», хоч те село й у Деражнянському районі».
У двоповерховій споруді, яка мала всі шанси перетворитися досі в руїни, станом на 2006 рік використовувалося лише дві-три кімнати – сільською радою і поштовим відділенням. Врятувала його своєю присутністю школа. І хтозна, чи вдалося б школу зберегти, якби не багатодітні сім’ї Степанюків, Попелів, у яких троє-п’ятеро дітей.
Уже за цих десять років учні Монастироцької школи здобули ряд перемог у різноманітних конкурсах, а багато випускників отримали подяки за подальше навчання у ліцеях та гімназіях, здобули вищу освіту. Цього року школа випустить п’ятеро дев’ятикласників, а першокласників прийме шість. У найближчі роки, заглядаючи у місцевий дитсадок, можна очікувати також не менш як по п’ять першокласників.
Є ПЛАНИ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ
Як декларується урядовою програмою, метою реформування освіти є поліпшення її якості. Адже те, що близько вісімдесяти випускників загальноосвітніх шкіл навчаються у вищих навчальних закладах – не основний показник. Як розповідають члени приймальної комісії Хмельницького національного університету, в останні роки студентами зараховуються деякі абітурієнти, за яких батьки навіть заяви пишуть. Їхньою конкурентоспроможністю навряд чи випадає пишатися. І це наслідок того, що у багатьох школах бракує навіть вчителів-предметників – викладають вчителі-суміжники, які опанували свої неосновні предмети на курсах підвищення кваліфікації або способом самоосвіти.
– Навчальний рік ми закінчимо з існуючою мережею. Немає жодного рішення сесій місцевих рад, які б спонукали її змінювати. Та й немає у Ярмолинецькому районі навчальних закладів із критично малою кількістю учнів. Щоправда, декілька закладів мають по сорок-п’ятдесят дітей, а це вже той стан, коли на одного працюючого припадає трохи більше двох школярів, – коментує завідувачка відділу освіти, молоді і спорту Ярмолинецької райдержадміністрації Валентина Хоптова. – Освітня субвенція – це тринадцять тисяч гривень за рік на одного учня. І судіть самі, чи можна за 26 тисяч гривень забезпечити зарплату працюючому на вчительській чи технічній посаді, закупити навчальне обладнання і сплатити за комунальні послуги й енергоносії.
Виходячи з того, малонаповнювана школа не може дозволити собі, наприклад, комп’ютерного класу, а вивчення інформатики на пальцях – це знущання над дітьми. Так само кабінети фізики потребують недешевих цифрових вимірювальних комплексів. За словами Валентини Хоптової, такий комплекс за двісті тисяч гривень нещодавно придбали для однієї зі шкіл райцентру. Хтось вважає це розкішшю, але в учнів реально підвищилася успішність.
«Зважаючи на це, у деяких школах самі педколективи відчувають, що все йде до оптимізації їхніх шкіл, – припустила Валентина Миколаївна. – І про плани скорочення можна говорити хіба що як про плани здорового глузду». Ті школи, на які перестане надходити освітня субвенція, мають, звичайно, право на існування. Якщо в селі наполягають на функціонуванні загальноосвітньої школи з десятком учнів, то замість освітньої субвенції на її фінансування повинні мобілізувати кошти зі свого бюджету або просити розкошелитися місцеві фермерські господарства чи інші підприємства.
РЕКОМЕНДАЦІЇ І ПІДТРИМКА
У Монастироцької школи є такі шефи. Ремонт опалювальної системи чи обслуговування автобусу, забезпечення подарунками до свят тощо – з цим не соромно директорові звертатися до сільськогосподарського фермерського підприємства «Віта» з Маниковець Деражнянського району чи приватного підприємства «ТВМ Агро». Їхні керівники Олександр Мендрик і Василь Габай пліч-о-пліч із батьківським комітетом на чолі з Сергієм Миколайовичем Михайлюком ідуть назустріч. Зараз, наприклад, «тягнуть» сюди водопровід. Але чи потягнуть вони фінансування школи повністю? Мабуть не довго, і це може бути останнім, що ці підприємства потягнуть – по 80 тисяч гривень на місяць.
Як розповіла нашому кореспондентові заступник директора обласного департаменту освіти і науки-начальник управління освітньої діяльності та організаційного забезпечення Тетяна Дупляк, за оптимізацію шкіл, за їхню мережу відповідають місцеві органи влади.
– Як департамент, так і районні відділи освіти тільки рекомендують, як то зробити забезпечивши кращу якість знань, – уточнила Тетяна Василівна. – Тут і матеріальна база враховується, і мотивація дітей… Звісно, школа у селі є осередком культури. І ніхто не наполягає на цілковитій ліквідації навчальних закладів. У нас є проблема охоплення сільських дітей дошкільною освітою, й на базі перепрофільованих загальноосвітніх шкіл доцільно зміцнювати дошкільну й початкову освітню підготовку.
Заступник директора обласного департаменту освіти підкреслює, що у школах з малою наповнюваністю учні в принципі навчаються за індивідуальними планами. А при цьому годі казати про доступність до навчального обладнання, цифрових комплексів. Отже, і зацікавити дітей опановувати глибокі знання – непросте завдання.
– В ідеалі ми прагнемо створення шкіл із наповнюваністю класів не у п’ять-шість учнів, а принаймні п’ятнадцять-двадцять, – розповіла Тетяна Дупляк. – Залучення освітньої субвенції в такі школи дозволить наповнити класи цифровими комплексами, комп’ютерами, необхідним обладнанням. І батьки швидко звикнуться з необхідністю відправляти своїх дітей саме у такі школи. Та й учителям, я переконана, цікаво було б їхати у таку школу, викладати предмет, якому вони присвятили своє життя.
За її словами, чи не найбільше скорочення і перепрофілювання шкіл вражає інтереси вчителів, які в них працюють. Батькам же не важко буде змиритися з тим, що підвезення дитини до школи за десяток чи півтора десятка кілометрів варте кращої якості знань їхніх дітей. Але…
– Покажіть же мені таку школу – зі спортзалом і добрим обладнанням класних кімнат в радіусі десяти кілометрів. Я не бачу такої, щоб можна було доступним для нас транспортом возити безпечно туди дітей. Для нас, батьків, основна технологія навчання і виховання – здоров’я зберігаюча, – каже Леся Отстанова у гурті мам під їхнє ствердливе кивання: щоб відправити дитину до школи я маю піднімати її о 6-й ранку, а додому чекати чи не на шосту вечора!
Найближчі школи – Михайлівська та Баламутівська. Виноградівська, наприклад, «оптимізована» п’ять років тому. Михайлівська збудована вісімдесят років тому, Баламутівська – сорок. Відстань між Баламутівським НВК і Монастироцькою ЗОШ І-ІІ ступенів одинадцять кілометрів. І в старші класи Баламутівської школи нерідко приходять діти з Михалковець-Монастирка-Іванковець – рейсовий автобус на Хмельницький зручний для того.
Директор Баламутівського НВК І-ІІІ ступенів Алла Борисівна Хоптяр
– Такої проблеми, як погана сільська освіта не бачу. Є лише одна проблема, якщо дитина приходить в школу без попередньої підготовки в дитячому садочку. Адже саме в садочку дитині закладають основи гарного навчання, розвивають уяву, мислення – міркує директор Баламутівського НВК І-ІІІ ступенів Алла Борисівна Хоптяр, котра є депутатом Ярмолинецької районної ради. – В разі оптимізації Монастироцької школи її учні нам погоди не змінять: у нас зараз від восьми до чотирнадцяти учнів на клас. Якщо вони прийдуть до нас, то буде на кілька більше. Проблема тільки в працевлаштуванні вчителів. У Виноградівці, скажімо, більшість були пенсіонерами, інші прийшли до нас. Але ми не далеко від Хмельницького, то й з учителями проблеми немає – доїжджають.
Але попри добру сотню учнів у школі при двадцяти вчителях оновлення природничого обладнання для класів і лабораторій школа не має з 1999 року. За цей час встигли народитися і досягти повноліття діти.
Дитячий садочок втім є в Монастирку. Та й вчителі пропонують компромісний варіант – з`єднати його зі своєю школою І-ІІ ступеня і кількість дітей у закладі сягне 60-ти, що відповідно зніме питання про оптимізацію і дозволить збільшити фінансування.
Люди вірять, що треба протриматися кілька років і ситуація в країні покращиться, школа зможе функціонувати і давати нашій країні освічену молодь, яка буде працювати і розбудовувати села. Закрий школу зараз – влада вже ніколи не повернеться до цього питання. Тому громада готова захищати свої культурні осередки навіть виходячи і перекриваючи дороги. Принаймні такі настрої у громади є. Адже для них є школа – є село, школу закриють – село помре.
РЕЗЮМЕ:
Восени минулого року газета «Актуально для подолян» не обминула резонансного конфлікту в Чорноострівській об’єднаній територіальній громаді Хмельницького району. Там мати двох школярок із села Манилівка, незадоволена якістю навчання у малонаповнюваній Миколаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів, перевела їх у Чорноострівський навчально-виховний комплекс. Виникли труднощі із довезенням дітей, бо шкільний автобус у Манилівку їздить лише з Миколаєва. У розв’язання конфлікту втрутився департамент освіти і науки облдержадміністрації.
Одразу вивчили якість надання освітніх послуг у Миколаївській ЗОШ, там виявили ряд недоліків, порушень методичного характеру, відсутність потрібних фахівців-предметників, належної матеріальної бази, порушення в організації індивідуального навчання учнів, порушення санітарних норм…
Це проблеми, які характеризують більшість із 250 шкіл малої наповнюваності на Хмельниччині. Низькі результати зовнішнього незалежного оцінювання спонукали департамент провести моніторинг. Мабуть, внаслідок того огляду і виринув «ліквідаційний план», який наполохав учителів та батьківські комітети.
Наприклад, керівництву Чорноострівської селищної ОТГ рекомендовано, в межах чинного законодавства, реорганізувати малокомплектну Миколаївську школу. Втім, керівництво Хмельницького району на сході села, як пишеться на офіційному сайті Хмельницької районної держадміністрації, «висловило підтримку миколаївським вчителям».
А щодо присутності шкіл. Так і церковно-парафіяльні школи ж були. І були у кожному з цих сіл. Не вірите? Ось клірові відомості за 1910 рік із державного архіву Хмельницької області.
Іванківці (тоді – Янківці): школа існувала з 1872 року, в 1910 році у найманому в місцевого селянина навчалося 7 хлопчиків і 10 дівчат. 26-літня вчителька Галина Войтковська отримувала 240 рублів жалування на рік.
Михалківці: школа заснована в 1878 році, розташована в окремому приміщенні, 28 хлопчиків і 9 дівчат, вчительське жалування було таким же.
Монастирок: школа діяла з 1861 року, мала власне, хоч і незручне й тісне дерев’яне приміщення з 1897 року, з-поміж 37 хлопчиків і 17 дівчат курс школи закінчили троє, вчительське жалування – 284 рублі.
У 1910 році в кожному з трьох сіл теперішньої монастироцької громади були школи. Через сто років – одна на три села. Тепер люди у громаді непокояться, що і її не стане. І якщо так трапиться, то через сотню років історик напише розділ «Початок ХХІ століття. Україна: геноцид освіти»…
Коментарі