четвер, 19 липень 2018, 01:15
Люди і долі

Щастя - жити в родині

Щастя - жити в родині

Діти – це наше майбутнє, наша надія та найцінніше, що ми маємо в житті. Саме такі думки, певно, були у Юлії Черенкової, коли в 2014 році вона вирішила створити сім‘ю із прийомних дітей. Взяла до себе двох діток, а згодом іще одну дитину. Так на сьогодні нею вже утворений дитячий будинок сімейного типу,-де виховується таких діток п‘ятеро. Усі діти сироти або позбавлені батьківського піклування. Саме цій сім‘ї був придбаний будинок за кошти державного бюджету ще в минулому році. Та радість від відкриття будинку дорослі та діти разом із гостями змогли відчути саме в День захисту дітей, 1 червня.

Цей триповерховий будинок для сім‘ї Юлії було куплено у відставного військового за 1 мільйон 122 тисячі гривень. Тепер в родини є і город, і маленький садочок, і господарська прибудова. Такого подарунку родина Юлії Черенкової не очікувала. Обирали з кількох варіантів, зупинилися на цьому, в селі Ходаківці Лісовогринівецької ОТГ, бо відповідав вимогам до побутових умов та дуже сподобався дітям. Більше того, площа (112 кв. м.), дозволяє прийняти в родину ще двох дітей – що саме і планує сім’я. Хоча це не зовсім сім’я.

Дітьми опікуються дві сестри. Самі колись — вихованці інтернату. Не з чуток знають як то – зростати без батьківської любові і уваги. Зі своєю сім’єю в сестер не склалося, тож присвятили себе соціальній роботі — допомагати людям та волонтерству. У фонді «Вікторія» опікуються «важкими» підлітками. Цій роботі присвятили вже 10 років. Тож наслідки виховання дітей в інтернаті розуміють сповна. Більшість чоловіків, що стають наркозалежними, жінок, які займаються проституцією – це саме колишні вихованці інтернатів.

П’ять років тому за дорученням соціальної служби Хмельницького району, в якій працювала, Юлія шукала бажаючих, взяти опіку над дітлахами з притулку, але знайти не могла. І в якийсь момент промайнула думка, що це можу зробити і я. І вже згодом перші дітки переїхали в будинок Юлії. І невідомо, чи вдалося б Юлії впоратися, але завжди з нею була сестра, яка і розділила з нею всі труднощі по вихованню та піклуванню за дітьми.

Важко було перший етап – розповідає Юлія, – адже постійно жила сама і потрібен був час поки звикла, що треба і нагодувати, і випрати речі, і приділити увагу. Але врешті решт змогла перепланувати і розпорядок дня і навіть сподівання на майбутнє. Було складно, але завжди допомагала сестра. А от коли вже була побудована система, що за чим робити, вже стало набагато простіше. Тепер, коли малечі стало більше, просто більше речей прасуєш, більше їжі готуєш.
 
Зажили дітки в новій родині дружньо. А з часом сталося те, що стало нагородою за вкладену в дітей душу.
— Коли ми починали, ми домовилися, що ніяких імен по-батькові – розповідає Юліна сестра Оля. — Для дітей ми представилися Оля і Юля. Якось старша дівчинка підійшла до Юлі і несміливо запитала: «Мамуся, а можна я буду називати тебе МАМА?». Після того всі діти почали називати її мама.

Тепер вона справжня мама для всіх цих дітей. Старші її поважають, а малеча обожнює.

Зараз в дружній родині проживають Сербінській Ілля, Кругліцька Марина, Стецюк Вероніка, Сопілко Андрій та Сопілко Олександра. Наймолодшому 2 рочки, старшій дівчинці 15. А от своїх дітей Юля так і не має.

Багато дітей лишаються без батьків. І це глобальна проблема. Дітей народжують але все більше їх починають залишати. Тож поки молода, поки є сили, буду допомагати.

Як справляється і чи вистачає допомоги від держави? На двох з сестрою працюють на чотирьох роботах, розповідає щаслива мама, тож діти не обділені. Плани на майбутнє великі, тому й працювати треба багато. А з дітьми їй дуже повезло – вважає Юля:

Діти розуміють, що мама працює, потрібні гроші, — вони допомагають мені по господарству. Вони розуміють, що в них є домашні обов’язки. Старші і за молодшими подивляться і допоможуть, щоб я і відпочила.

Вероніці 13 років, вона навчається в Марьянівській загальноосвітній школі. Вважає, що секрет їхньої щасливої родини в тому, що вони підтримують одне одного та допомагають. І навіть якщо діти між собою посперечаються, завжди миряться, адже розуміють, що вони – одна родина. В домашніх справах спочатку розподіляють, хто має мити підлогу, хто пилососити, хто мити посуд, а потім міняються, щоб нікому не було прикро.

Пільг спеціальних сім`я не має. Субсидією користуються на загальних умовах, адже працюють офіційно. Хоча держава виділяє певний прожитковий мінімум на кожну дитину.

Але ми не могли не задати питання Олі, чи важко все ж таки обходитися без чоловіків?
— Знаєте, коли дві жінки працюють, то іноді легше за якусь допомогу заплатити гроші і тобі зроблять якісніше, швидше і без зайвих нервових потрясінь.



Свято День захисту дітей громада села Ходаківці відзначила тим, що завітала до новоселів. Готувалися до свята всім миром: хтось приводив в порядок будинок, хтось висаджував клумбу. Діти також допомагали навести в будинку лад. На свято прийшло все село, люди принесли каравай, щоб в родини завжди був хліб і злагода. Звичайно не обійшлось і без подарунків. Родині в новий дім подарували газовий котел, пральну машинку і навіть тенісний стіл.

І справді, дивитися на усміхнені та радісні обличчя – це і є щастя.
 

Коментарі

Залишити коментар