понеділок, 20 травень 2024, 18:59
Україна

Катування як прояв антилюдяної сутності російського військово-політичного керівництва

Катування як прояв антилюдяної сутності російського військово-політичного керівництва

Поширеність та масовість катувань, яких зазнають наші військовополонені та цивільні, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, безкінечність форм і засобів катування, напевно найбільш показний та переконливий прояв антилюдяної сутності російського військово-політичного керівництва. Складається враження, що схильність до катування притаманна усім військовим формуванням ворога, без винятку, від рядового, до молодшого і старшого офіцерського складу.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), попри те, що Російська Федерація відмовила у доступі до відповідних об’єктів, задокументувало наступні порушення МГП та МППЛ щодо військовополонених російськими збройними силами під час їх захоплення та під час евакуації: страти без належного судження, катування чи інше жорстоке поводження, евакуація у нелюдських умовах, відмова в медичній допомозі (іноді призводила до смерті), відмова в доступі до їжі та води та крадіжка речей.

Докази свідчать про широке застосування тортур або інших видів жорстокого поводження як для отримання військової інформації чи свідчень для трибуналів на окупованій території, так і для залякування та приниження військовополонених. Найпоширенішими формами тортур або жорстокого поводження були; побиття руками (зазвичай у тактичних рукавичках), кийками, дерев’яними молотками чи іншими предметами, а також удари ногами по різних частинах тіла; також застосовували електрошокери; поранення ножем, удушення, удушення мішком, застосування тиску, удари або наступання на поранені кінцівки, напади або погрози нападу собак, погрози зброєю, імітаційні страти; підвішування за руки чи ноги, опіки сигаретами чи запальничками, вплив низьких температур, перекручування або злами суглобів чи кісток, накладення джгута, щоб заподіяти біль, при цьому військовополонений побоюється втрати кінцівки через звуження кровообігу. Перелік цей можна продовжувати.

При цьому таке катування та жорстоке поводження однаково стосувалась як чоловіків-військовополонених, так і жінок. У СІЗО в Донецьку (окупована Росією територія України) і в Таганрозі (Російська Федерація) жінок-полонених змушували роздягатися, ходити голими з однієї кімнати в іншу та приймати душ у присутності чоловіків-охоронців, що вони вважали принизливим. Їх також часто змушували ходити в напруженому положенні (напівзігнуті) через зал, поки їх били охоронці кийками. Під час допитів жінок-полонених били, застосовували електричний струм і погрожували сексуальним насильством. 

УВКПЛ серйозно стурбовано фактами свавільного затримання, насильницького зникнення та катувань або інших видів жорстокого поводження з дітьми. Упродовж звітного періоду УВКПЛ задокументувало насильницькі зникнення п’ятьох хлопчиків віком від 14 до 17 років, учинені російськими збройними силами. До всіх дітей застосовували катування або інші види жорстокого поводження, а в одному випадку жертву було депортовано до Білорусі. Загалом 91 відсоток звільнених з під варти осіб (93 відсотки чоловіків, 79 відсотків жінок і 100 відсотків хлопчиків) повідомили про діяння, що становлять катування та жорстоке поводження під час позбавлення волі.

Катування як міжнародний злочин має досить давню заборону. Так, ще в Конвенції про закони і звичаї суходільної війни від 29 липня 1899 року на воюючі сторони у міжнародному збройному конфлікті було покладено обов’язок забезпечити «гуманне поводження» з ув’язненими. Заборона катування також міститься в численних договорах про права людини та інших міжнародних стандартах (наприклад, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання). Вони також є порушенням міжнародного гуманітарного права. Отже катування є широко визнаним порушенням заборони міжнародного права.

Відповідно положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду (Римський статут) катування визнається і злочином проти людяності (статті 7 (1) (f)) і воєнним злочином (статті 8 (2) (a) (іі)). В обох випадках катування означає умисне заподіяння сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, одній або декільком особам. Однак інші елементи цих злочинів відрізняються. Варто зауважити, що лише дії певної тяжкості повинні вважатися катуванням. До таких дій належать погрози зґвалтування та інше сексуальне насильство. Вони також включають біль і страждання, яких зазнали родичі «зниклих безвісти». У міжнародній прецедентній практиці та в академічних працях часто стверджується, що вимога до тяжкості відрізняє катування від подібних злочинів (нелюдського поводження).

Міжнародний кримінальний суд (МКС) визнає такі елементи катування як злочину проти людяності: 1. Виконавець завдав сильного фізичного або морального болю або страждання одній або декільком особам. 2. Така особа чи особи перебували під вартою або під контролем виконавця. 3. Такі біль чи страждання не включають біль чи страждання, що виникають лише внаслідок законних санкцій, невіддільні від цих санкцій або викликані ними випадково. 4. Діяння було скоєно у рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на цивільне населення. 5. Виконавець знав, що діяння є частиною широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення, або мав намір зробити його частиною такого нападу.

Елементи ж воєнного злочину у формі катування включають в себе: 1. Виконавець завдав сильного фізичного або психічного болю або страждання одній або декільком особам. 2. Виконавець спричинив біль або страждання в таких цілях, як отримання інформації або визнання, покарання, залякування або примус, або з будь-якої причини, заснованої на дискримінації будь-якого роду. 3. Така особа або такі особи перебували під захистом однієї чи кількох Женевських конвенцій 1949 року. 4. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про цей захищений статус. 5. Діяння мало місце у контексті міжнародного збройного конфлікту та було пов'язане з ним. 6. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про існування збройного конфлікту.

Продемонструвати можна це на прикладі рішення МКС у справі «Прокурор проти Домініка Онгвена «. МКС визнав Домініка Онгвена винним за всіма пунктами обвинувачення, зокрема і за тортури як злочин проти людяності та воєнний злочин. При цьому було встановлено, що: 1) жертви піддавалися побиттю за командою Домініка Онгвена в будь-який час. Їх били палицями та ціпками. Через декілька побоїв вони втратили свідомість, не могли ходити, та залишились незворотні шрами“; 2) жертви «були викрадені, і як так звані „дружини“ вони перебували під вартою та під контролем Домініка Онгвена»; 3) відсутність будь-якого «зв’язку між діями, які розглядаються, та контекстом законних санкцій»; 4) жертви, з урахуванням «обставини їхнього викрадення, а також їх перебування в домі Домініка Онгвена були цивільними особами»; 5) з огляду на характер дій, і враховуючи їх тривалий характер МКС вважає, що  «Домінік Онгвен мав умисел брати участь у відповідній поведінці та спричинити наслідок він також знав про їхній [жертв] цивільний статус»; 6) «Домінік Онґвен діяв з метою примусу, залякування чи покарання».

Відповідно до статуту МКС воєначальник або особа, яка діє як військовий командир, несе кримінальну відповідальність за міжнародні злочини, скоєні у двох випадках: по-перше, така особа несе відповідальність за злочини, скоєні силами, які перебувають під її ефективним командуванням і контролем  або ефективною владою та контролем. ефективне управління і контроль можуть бути доведені за допомогою службового становища підозрюваного, яке свідчить про владу віддавати накази, здатність забезпечувати виконання наказів, здатність вимагати участі у військових діях, змогу заміняти, вилучати або дисциплінувати. по-друге, воєначальник несе відповідальність за злочини, скоєні в результаті його нездатності здійснювати контроль належним чином над силами, які йому підпорядковуються  (Прокурор проти Жан-П'єра Бемба Гомбо).

Для того, щоб бути притягнутим до відповідальності в такому разі, має бути показано, що командир: знав або мусив знати, що люди під його командуванням чинили або збиралися скоїти відповідні злочини. знання може бути доведене кількістю протиправних дій, їхнім обсягом чи поширенням, часом, протягом якого заборонені дії мали місце, типом і кількістю залучених сил, засобів наявного зв’язку, масштабами, місцем перебування командира в той час і місцем скоєння злочинів, а також наявністю організованої структури і звітності або моніторингу; не вжив усіх необхідних заходів у межах його повноважень для запобігання або припинення скоєння злочинів, або не передав справу до компетентних органів для розслідування і судового переслідування осіб, що скоїли злочин (Прокурор проти Жан-П'єра Бемба Гомбо).

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обовязково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоровя та помякшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу звязків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

Коментарі

Залишити коментар