субота, 22 лютий 2020, 06:44
Суспільство

Здобутки і підводні камені Виборчого кодексу

Здобутки і підводні камені Виборчого кодексу

Виборчий кодекс – це довгобуд української політики. Здавалось, що його розгляд, який тривав понад два роки, ніколи не закінчиться. Однак перед новим роком Рада нарешті завершила його розгляд після вето Президента і поставила крапку в історії про зміну виборчої системи. Тож найближчі місцеві вибори, а далі й парламентські перегони відбудуться за цілком новими правилами. Про головні зміни нового Виборчого кодексу розповідає аналітик ГО «Центр UA» Назар Заболотний.

Зміни стосуватимуться перш за все виборчих систем до Верховної та місцевих рад, а також порядку агітації, участі медіа у виборчому процесі, а також роботи виборчих комісій усіх рівнів.

Проте найсуттєвіша новація Виборчого кодексу стосується зміни системи виборів народних депутатів. Зараз ми їх обираємо за змішаною системою: 50% складу Ради, тобто 225 депутатів за закритими партійними списками, а ще 225 в одномандатних мажоритарних округах. Мажоритарна складова створює передумови для масового підкупу виборців, в результаті людей представляє не кращий кандидат, а той в кого найбільше грошей на підкуп виборців. Ліквідація мажоритарки – безумовний позитив.

Вибори народних депутатів за відкритими регіональними списками

Завдяки ухваленню кодексу люди обиратимуть депутатів за пропорційною системою із відкритими регіональними списками. Це означає, що виборці голосуватимуть одночасно за партію і конкретного кандидата з регіонального списку. Кожна партія формуватиме загальнонаціональний список, куди може включити не більше 450 кандидатів.

Перші дев’ять кандидатів цього списку автоматично потраплятимуть до парламенту за умови, що їхня партія набере п’ять чи більше відсотків голосів виборців по країні. Ці дев’ять місць даватимуть партіям можливість гарантовано провести найпотрібніших на їхню думку експертів чи внутрішньопартійних функціонерів. Таким чином, кодекс забезпечує баланс між впливом виборців на те, хто саме потрапить у Раду від партії через регіональні списки, та можливістю самої партії проводити у парламент необхідних їй людей для ефективної роботи.

Далі територія країни ділиться на виборчі регіони, які здебільшого відповідають межам областей. Дніпропетровська область буде поділена на два регіони – Криворізький і Дніпровський. Місто Київ теж буде поділено на правобережний та лівобережний виборчі регіони, а Херсонська область буде об’єднана в один виборчий регіон з окупованим Кримом.

З числа кандидатів, включених у загальнонаціональний список після дев’ятого місця, партія формує регіональні виборчі списки кандидатів у депутати. Голосуючи, виборці обирають з цього списку конкретного кандидата, якого б вони хотіли бачити у кріслі депутата.

Для розподілу мандатів в парламенті між партіями треба спершу визначити виборчу квоту. Для цього спочатку додають всі голоси, які отримали партії, що подолали п’ятивідсотковий бар’єр. Далі потрібно встановити кількість нерозподілених за загальнонаціональними списками мандатів. Для цього від загального складу Ради, тобто від 450 місць віднімають кількість депутатів, які займають перші дев’ять місць у партіях, що подолали прохідний бар’єр. Наостанок отриману суму голосів треба поділити на кількість нерозподілених місць у Раді. Отриманий результат і є виборчою квотою.

Щоб отримати одне місце у відповідному виборчому регіоні партія має отримати там не меншу кількість голосів ніж одна виборча квота. Наприклад, якщо всі кандидати від партії в Черкаському виборчому регіоні отримали в сумі 50 000 голосів, а виборча квота становить 20 000 голосів, то партія матиме за цим списком двох депутатів. Депутатами від цієї партії стануть ті її кандидати, які набрали в регіоні найбільшу кількість голосів незалежно від того, які місця у регіональному списку їм відводила партія.

Не розподілені на регіональному рівні залишки голосів за партію додаються і та партія, яка має більший залишок, отримує додаткові місця у Раді.

Така модель гарантує, що кожен голос матиме рівний вплив на результат виборів. Натомість мажоритарна складова попередньої виборчої системи допускала суттєві викривлення через різницю у явці виборців. В одних мажоритарних округах для перемоги було необхідно набрати декілька десятків тисяч голосів, а в інших у рази менше. Тепер же кожен мандат в регіональному списку відповідатиме однаковій кількості голосів виборців.

Вибори за відкритими списками депутатів місцевих рад

Попередній закон про місцеві вибори був запозичений із Росії. За аналогічною системою відбувались місцеві вибори у Ленінградській області. Вона викривляла результати волевиявлення, а в деяких округах взагалі не було обраних депутатів навіть попри те, що люди прийшли на вибори і проголосували. Кодекс цю систему замінить на відкриті списки у великих містах кількістю виборців понад дев’яносто тисяч) та в обласних радах.

В менших громадах люди обиратимуть склад ради за багатомандатною виборчою системою. Тобто територія громади буде поділена на округи, від яких до ради потраплятимуть від двох до чотирьох депутатів з кожного. Така ж система діятиме і на виборах до районних рад,-де межі округу співпадатимуть з межами громад, які входять до його складу.

Порядок обрання голів громад суттєвих змін не зазнає. У громадах з кількістю виборців до дев’яноста тисяч їх обиратимуть в один тур. Перемагатиме той кандидат, котрий набрав найбільше голосів, а у великих містах буде двотурова система. Для того, щоб у них стати мером, треба або набрати 50% плюс один голос у першому турі, або перемогти свого опонента в другому турі.

До міських рад великих міст та обласних рад зможуть потрапити тільки кандидати, висунуті від політичних партій, а до виборів у ради громад із кількістю виборців до дев’яноста тисяч та районних рад Кодекс допускає і самовисуванців. Така модель виглядає оптимальною. З одного боку, людям у малих населених пунктах логічно обирати депутатом людину, яку вони особисто знають, тобто сусіда по вулиці чи будинку, а не партійного висуванця. На додачу, в селах люди не поспішають вступати в партії через загальну недовіру до партійної системи, тому самим партіям тяжко залучити достатню кількість членів, щоб виставити їх на вибори.

Натомість у великих містах за кандидатів у депутати репутаційну відповідальність мають нести їхні партії, тому Кодекс забороняє самовисуванцям конкурувати за місця в таких радах.

Обмеження участі самовисуванців у виборах

Ліквідація мажоритарки означає, що у Верховній Раді більше не буде депутатів-самовисуванців і така зміна є позитивною. Рада – це колегіальний орган. Для прийняття законів треба, щоб їх підтримало щонайменше 226 депутатів. Депутатам-самовисуванцям, яких нічого між собою не поєднує, було б доволі складно координувати дії з колегами, тому ліквідація можливості самовисування посилить командну роботу народних обранців в складі своїх фракцій.

В українських реаліях був й інший негатив від самовисуванця. Як правило, таким чином у Раду потрапляли бізнесмени, які здебільшого давали голоси за ініціативи президента і уряду з розрахунком отримати від них субвенцію на свій округ чи бізнес-преференції. Нерідко подейкували й про те, що влада доплачує за голоси грішми. Тож ліквідація мажоритарки і можливості потрапити в Раду самовисуванцем зменшує ризики корупції у стінах парламенту та покладає на партії відповідальність за те, хто стане законодавцем під їхніми брендами.

Гендерні квоти і право голосу внутрішньо переміщених осіб

Кодекс зобов’язує партії під час формування загальнодержавного та регіональних виборчих списків мати у кожній п’ятірці чоловіків і жінок, не менше двох кандидатів кожної статі. Така норма гарантуватиме потрапляння в парламент представників обох статей за загальнонаціональним списком, який формується за закритою складовою. У регіональних списках потрапляння до Ради залежатиме виключно від виборців. Тому жодної гарантії того, що в парламент пройде рівна кількість представників обох статей, немає. Виборці теоретично зможуть обрати і лише чоловіків, і лише жінок. Тому гендерна квота в регіональних списках не гарантуватиме нікому місця в парламенті, а лише забезпечуватиме можливість туди потрапити.

На додачу до інших нововведень кодекс надає внутрішньо переміщеним особам право голосувати на місцевих виборах за фактичним місцем проживання. З одного боку, така зміна допоможе людям, які через війну були вимушені покинути рідні домівки, швидше інтегруватися в нових громадах. З іншого боку, така зміна може втягнути якусь частину переселенців у зловживання. Наприклад, така норма допускає масове фіктивне переселення до громад, щоб штучно вплинути на результати виборів на користь конкретного кандидата. Тим більше, що вже були спроби провернути подібні схеми із фіктивним переселенням. Зокрема, в селі Затока на Одещині, куди студентів намагались фіктивно переселити щоб вплинути з Одеси на вибори сільського голови.

Також варто мати на увазі, що проблема з доступом до участі у місцевих виборах пов’язана не тільки з внутрішніми переселенцями. Чи не більшою є категорія тих осіб, які переїхали до великих міст і протягом десятків років проживають в орендованому житлі без реєстрації. Вони давно стали членами громад,-де проживають, але не мають можливості брати участі у місцевих виборах громад,-де фактично живуть. Їхньої проблеми Виборчий кодекс не вирішує.

Підсумки

Окрім очевидних позитивних змін на зразок ліквідації мажоритарки, є і ряд ризиків та проблем, які потрібно буде вирішити у майбутньому, щоб Виборчий кодекс працював ефективно. Перш за все система виборів на пропорційній основі із відкритими регіональними списками є складнішою за попередню змішану. Тому ЦВК в найближчі місяці буде необхідно проводити широкомасштабну роз’яснювальну кампанію для виборців і членів виборчих комісій як саме вона працюватиме. 

Також кодекс через великий обсяг матеріалу містить ряд технічних помилок та невідповідностей, тому вже найближчим часом варто очікувати внесення до нього змін.

Серед суттєвих проблем варто виокремити збільшення застави для реєстрації кандидатів на посади мерів великих міст. Найбільшою вона буде у Києві – понад чотири мільйони гривень. Така зміна обмежить доступ до регіональної політики для людей, які не мають зв’язків з бізнесом чи власних значних доходів.

Однак, попри всі недоліки він дасть поштовх до формування справжніх партій, а не передвиборчих партійних проектів, дозволить виборцям не пропустити у Раду недоброчесних кандидатів, які потрапляли через закриті списки, та стимулюватиме політиків більше працювати на місцях безпосередньо з виборцями.

VoxConnector, спеціально для АКТУАЛЬНО

Коментарі

Залишити коментар